В театральних касах Києва квитків на ці дні не продавали, інтернет-сервіси замовлення і доставки квитків пропонували всі вистави, крім потрібної, інтернет-бронювання на сайті Молодого театру виявилось тимчасово недоступне, а в касі театру вперто повторювали про «квитків на перше і друге грудня немає».

Чому цей дефіцит і ажіотаж?

Просто у Київ вперше привезли «Солодку Дарусю» у виконанні Івано-Франківського академічного обласного українського музично-драматичного театру ім. І.Франка.

Гастролі трупи молодих акторів організувала зокрема ГО «Земляцтво Івано-Франківців у місті Києві».

Театральна постановка роману місцями зухвала, в хорошому сенсі цього слова. Молодість і винахідливість тут сприяли. Недаремно середній вік акторів складає 24 роки. Участь у постановці «Солодкої Дарусі» була їхньої дипломною роботою. В спектаклі беруть участь переважно свіжі (2008 рік) випускники інституту мистецтв Прикарпатського університету імені Василя Стефаника.

Враховуючи непростий текст роману, було цікаво, як вдасться викрутитися постановникам. На щастя, режисер Ростислав Держипільський не став заморочуватися на тему «історичного театру» і створив дуже цілісну зворушливу постановку на межі елегантності, мелодрами, кон’юнктури та гарного смаку.

Поява нових шарів подієвості дуже допомогла впоратися з примхливим письмом Матіос. Тему магічного реалізму, що ні-ні, та й вигулькне в романі, у виставі використали на повну. Гра звуками чи то луни, чи то галюцинацій, тема роздвоєння особистості за допомогою введення персонажа-дитини в сюжетну лінію дорослої Дарусі, активне використання естетики «театру тіней» на задньому тлі, де за ширмою сховалися елегантні сцени-віньєтки…

Щоправда, дуже здивував контраст між повітряним ажурним першим актом і важкуватим другим. Здивував негативно. Другий акт більше прив’язаний до тексту роману, крім того він переобтяжений натуралістичними деталями – від класичної для багатьох вистав про українське село сцени миття чоловіка дружиною до пласкуватої садо-мазо сцени стогонів і побиття дружини чоловіком.

Ситуацію врятувала спроба додати нормального народного гумору. Це сталося в трагікомічній сюжетній лінії пліток, яку запозичили з тексту роману. Свій небувалий шарм ці плітки отримали в образах симпатичних кумочок Марії (Надія Левченко) та Варвари (Олеся Пасічняк).

Також надзвичайно живо виглядала гра з глядачем до початку спектаклю – всім присутнім на вході видавали червоні і зелені цукерки-півники, «конфети» – як їх називає в романі Матіос.

З цими ж «конфетами» пов’язаний один з найвдаліших моментів вистави. Це епізод, де російськомовний емгебіст з руки годує 10-річну дитину «півником». Тим самим, що на вході отримали в подарунок глядачі. Тим самим, що ті ж таки глядачі з’їли в антракті.

Крім цукерок, був і інший смаколик – народні співи у виконанні акторів. Тільки от місцями пісні ставали затягнуті, а спектакль непомітно перетворювався на концерт.

Після вистави на сцену піднялася зірка вечора – Марія Матіос, автор роману «Солодка Даруся», лауреат Шевченківської премії 2005 року, нинішній заступник голови Шевченківського комітету. Вона винесла корзинку з пляшками та виголосила невелику промову, де подякувала акторам і особам, які допомогли привезти виставу в Київ.

Після спектаклю у фойє говорили щось про «подати на Шевченківську премію». Це схоже на правду з огляду на тематику «Солодкої Дарусі» – тут є і УПА, і Голодомор, і злі «совіти», і шляхетне українське село.

Перспектива державної премії виглядає ще більш реалістично з огляду на вчорашній контингент глядачів. 1 грудня в залі Молодого театру не було жодного випадкового обличчя – зібралися тільки «свої».

Влада і богема в одному флаконі: міністри Василь Вовкун і Іван Вакарчук, Микола Жулинський, Богдан Ступка, Андрій Курков, Остап Ступка і багато інших. Прийшов також Святослав Вакарчук, який колись назвав «Солодку Дарусю» своєю улюбленою книжкою та зізнався, що хотів би зняти за її мотивами фільм.

Фільму поки ще нема, тому поціновувачам залишається театр. Івано-франківці нібито мають вирушити в гастролі Україною – тож варто спробувати потрапити на їхню «Солодку Дарусю»… якщо вдасться дістати квитки.

автор:Ірина Славінська
джерело:«Українська правда. Життя»

2 грудня, Середа

19:00 – Прем’єра! Сад нетанучих скульптур

4 грудня, П’ятниця

19:00 – Хвала Еросу

5 грудня, Субота

19:00 - Прем’єра! Формули Екстази

6 грудня, Неділя

19:00 – Прем’єра! Сад нетанучих скульптур

11 грудня, П’ятниця

19:00 – Чекаючи на Ґодо

12 грудня, Субота

19:00 – Наркіс

13 грудня, Неділя

19:00 – Марко Проклятий, або Східна Легенда

16 грудня, Середа

19:00 – Прем’єра! Формули Екстази

18 грудня, П’ятниця

19:00 – Де поділася душа?

19 грудня, Субота

19:00 – MA-NA HAT-TA

20 грудня, Неділя

19:00 – Прем’єра! Формули Екстази

23 грудня, Середа

19:00 – Прем’єра! Сад нетанучих скульптур

25 грудня, П’ятниця

19:00 – Де поділася душа?

26грудня, Субота

19:00 – Хвала Еросу

27 грудня, Неділя

19:00 – Амнезія, або Маленькі подружні злочини

початок вистав о 19.00
каса працює: 12.00 –19.00 (в дні вистав)
адреса театру: вул. Леся Курбаса, 3 телефони.: (322) 724 914 ; 724 824
http: //www.kurbas.lviv.ua/
замовлення квитків: http://kurbas.lviv.ua/tickets/
Художній керівник театру – Володимир Кучинський

- Давно думав поставити «Сватання на Гончарівці», але усе була інша робота, – розповідав Федір Стригун кореспонденту «ВЗ». – Люблю українську класику. Вона цікавить мене, особливо у стінах українського, національного театру. Мені імпонує оптимізм цієї ліричної комедії. Проблема, порушена у ній, – живуча і вічна. Людство весь час ставить собі питання, причому знаючи на нього відповідь: що ж головне у житті – любов чи мамона, гроші? У наш час усі зайнялися однією проблемою – грішми. Забувають, що не у грошах щастя, а у коханні, любові, гармонії, красоті життя… Коли людина сходить на манівці і починає думати лише про матеріальний бік життя, стає нещасною, втрачає те найдорожче, що дав нам Господь Бог, – любов до свого ближнього.

- Федоре Миколайовичу, такий поважний ювілей: вам – 70! Уже чи лише?..

- Я – ще молодий! Я – з тих людей, які дивляться вперед. Ще стільки всього хочеться зробити, сказати, поставити, зіграти… Я – щасливий, бо у театрі все добре: у нас багато молоді, маємо добру перспективу і вірного та зацікавленого глядача. А театр – це, у першу чергу, колектив, сім’я.

- Поверніться думками у своє дитинство. Воно припало на нелегкий час – йшла ІІ Світова війна… Ваші батьки були простими людьми. Звідки ви такий творчий взялися? Змалку співали, малювали, у театрі грали…

- Українці як нація від природи – дуже артистичні. Ми – великі романтики, ідеалісти, фантазери. Більше живемо у придуманому світі, аніж у реальному. Але це говорить про багатство нації, бо ж належить до духовної сфери. Щодо мене, то мені не залишалося нічого, як іти за природою українців. Вона вивела мене на сцену. Театр для мене – спосіб існування. Люблю моделювати життя, аналізувати його і спостерігати за ним. Люблю, щоб люди задумалися над своїм буттям, проблемами, щоб раділи зі свого щастя, щоб сміялися із себе і своїх сусідів…

Артистичну природу українців я відчув з дитинства: у народних святах, колядках, танцях… Мої батьки також мали творчу жилку: тато був музикантом, мама гарно співала. Відколи себе пам’ятаю, мене ставили на стілець – і я співав «Сонце низенько». У мене був хороший голос. Батьки заохочували до творчості. Та й я іншим себе не уявляв. Закінчив 10 класів – і у 16 років став завклубом.

- Переломний момент – вступ до театрального інституту у Києві…

- Вступити у театральний інститут було для мене проблемою. Коли перший раз приїхав до Києва, мені було 16. Був я якийсь такий малий… Хто мене слухав? А ось через рік став подібним на людину – і мені сказали подавати документи на вступ. На науку мене взяв прекрасний професор – Володимир Олександрович Неллі. Курс у мене був хорошим. Вчився я із захватом, мене не треба було примушувати до науки.

Друга велика подія у моєму житті – зустріч із Тасею Йосипівною Литвиненко. Давно у неї був закоханий – відтоді, як побачив її на екрані. І тут, коли побачив у житті, – закохався ще більше. Згодом ми працювали в одному театрі у Запоріжжі.

- А кажуть, дві творчі людини під одним дахом не зживаються. Мовляв, один повинен пожертвувати своїм талантом заради успіху іншого…

- Це дурні говорять. Ми усе життя допомагаємо одне одному. І коли кажуть, що у творчих сім’ях є заздрість, не вірю у це. Ми з Тасею Йосипівною настільки любимо театр, сцену і настільки поважаємо талант один в одному, що місця для заздрощів немає. Навпаки, маємо про що говорити і сперечатися, що радити і критикувати. Спершу я бачив у дружині талановиту актрису, хорошу людину, гарну жінку, а проживши із нею років із тридцять, почав відкривати у ній прекрасного педагога та режисера. Відкривати у коханій людині усе нові грані – у цьому і є щастя.

- Підозрюю, третя велика подія у вашому житті – переїзд до Львова…

- Саме так! Уперше до Львова я приїхав у 1961-му. Коли сів у трамвай і почув, що зупинки оголошуються українською: «Наступна зупинка – Оперний театр», – був здивований. Ба, більше – мені здалося, що мене дражнять. Тоді ж по всьому Радянському Союзу зупинки оголошували російською. Зробив у Львові й інше велике відкриття: українською тут розмовляли не тільки селяни, робітники чи, як казали у нас, мужики, а й освічені люди. Причому, чим вичурніша українська мова, тим переді мною була аристократичніша людина, з гарним, інтелектуальним обличчям. На cході українську ламали, калічили, старалися «разговаривать по-городскому». Так і зараз… На Східній Україні досі є поняття меншовартості українських мови, культури… А що зробиш? Воно ж віками, 300 років, виховувалося… Тож у Львові я відчув себе як у рідному селі. Хоча ми з Таїсею Йосипівною і до переїзду до Львова у 1965-му розмовляли українською.

- Колись, коли український кінематограф переживав не таку скруту, як зараз, і ви, і Таїсія Литвиненко багато знімалися. Скучили за кіно?

- Ні. За останній рік до мене надходило два запрошення у кіно, та я відмовився – не сподобалися сценарії. Справа ж не в тому, щоб знятися. Мене можна «купити» на цікаву роботу. Люблю кіно, але я, все ж, – людина театру. Кіно споживає те, що напрацьовано у театрі, де кожен день тренаж – майстерності, техніки… А українське кіно ще вистрелить. Такий народ, як українці, не може без кіно. З’являться українські режисери – з душею і менталітетом українця. І їхні фільми не будуть подібними ані на голлівудські, ані на російський ширвжиток.

- 100-ий чи 200-ий показ вистави не перетворює театр на конвеєр?

- Ні. Жодна вистава, навіть та, яка йде 500-ий раз, не схожа на попередню. Вистава залежить від погоди, від того, хто у залі, від настрою і самопочуття актора, від того, голодний він чи гарно попоїв, яку книжку прочитав чи що побачив… У театрі мистецтво твориться на очах у глядача – тут і зараз. А глядач – співтворець вистави. Сцена викликає у нього роздуми, сміх, сльози, біль, розпач, співчуття… Звичайно, вистава амортизується, старіють актори… Але у серйозному театрі вистави не перетворюються на механізм. Актор, який виходить на сцену, думає, відчуває, почуває – любить чи ненавидить…

- Театру ім. М. Заньковецької часто закидають надмірний театральний традиціоналізм. Наскільки ви як художній керівник допускаєте на своїй сцені експериментальність? Обох – і Ромео, і Джульєтту – у вас можуть грати чоловіки?

- Ні! У нашому театрі не буде педерастів та лесбіянок! Нам потрібні здорові люди, зі здоровою психікою. Мистецтво повинно бути психічно здоровим. Щодо експериментів, то у нас для цього є камерна сцена – там експериментують, скільки хочуть. Ще Козьма Прутков сказав: «Усі мистецтва – добрі, окрім скучного». А я кажу інакше: за хороший театр голосують глядачі – ногами і грішми. Ось у Москві є дуже багато театрів. Але є один – Малий театр, який несе російські культуру, мову. Так і в Україні: у Львові є Театр ім. М. Заньковецької, у Києві – театр ім. І. Франка, а при цьому нехай буде ще сотня театрів – різних, всяких. Нічого не потрібно забороняти – глядач сам відбере, що він хоче дивитися, а чого не хоче. Зараз глядач такий мудрий – на будь-що він не піде. Його не обманеш. Глядач стужився за чистотою, красою, чесністю, благородством, совістю, честю, достоїнством, гармонією життя…

- Ви завжди гостро оцінюєте політичну ситуацію в Україні. Доки ті голосні і викривальні репліки, які звучать із уст вашого героя у виставі «У. Б. Н.», будуть актуальними?

- Коли починали показувати «У. Б. Н.», думав, що ця вистава буде актуальною рік-два, а потім проблеми зійдуть. Та з часу постановки минуло вже майже вісім років, а проблеми стали ще більш болючими і гострими. Соціуму бракує сумління, совісті, честі та достоїнства. Усе підміняється кількістю грошей – «долярів». Але ж людина красива своєю духовністю, а не тим, що вона їсть.

- Чим живете поза театром? Що робите удома?

- Удома не роблю нічого, бо нічого не вмію робити. Вдома відпочиваю. Сідаємо з Тасею Йосипівною – п’ємо чай і розмовляємо – знову про театр… У мене немає іншого хобі. Шекспір найточніше сказав: світ – театр, а люди у ньому – актори. Усі ми у цьому житті – актори. Щось прикриваємо, недоговорюємо… Посміхаємося, ховаючи горе. Чи граємо горе, мовляв, які ми нещасні… Така людська природа.

Довідка «ВЗ»

Федір Стригун – актор, режисер, художній керівник Національного драматичного театру ім. М. Заньковецької (м. Львів), народний артист України. Народився 1 листопада 1939 р. у с. Томашівці Уманського р-ну Черкаської обл. У 1961 р. закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. У 1961-1965 рр. – актор Запорізького українського музично-драматичного театру. З 1965 р. – актор, головний режисер, а з 1987 р. – художній керівник Театру ім. М. Заньковецької. Зіграв понад 100 ролей. Лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка та інших престижних нагород.

Галина Гузьо, «Високий Замок»

Щойно відбувши прем’єру «Троє товаришів» Е.-М. Ремарка та відсвяткувавши 90-ий ювілей н. а. України О. Гринька, Заньківчани готуються до наступного свята. Для всього творчого та адміністративного складу це велика подія. 1 листопада виповниться 70 років н. а. України, лауреату Національної премії України ім. Т.Шевченка, режисера та художнього керівника театру Федора Миколайовича Стригуна.
До  цієї знаменної дати приурочено чимало заходів. Насамперед Перший національний канал зніматиме фільм про ювіляра (його транслюватимуть на цьому каналі). Самі Заньківчани готують фільм-буклет, фотовиставку з акторськими та фільмовими ролями Ф. Стригуна. Крім цього у фойє театру буде маленька виставка портретів уродинника, авторами якої є студенти Державного коледжу декоративного та ужиткового мистецтва імені І. Труша.

З 24 жовтня по 8 листопада поціновувачі акторської гри та постановок Федора Стригуна зможуть переглянути його вистави на сцені театру, які відбуватимуться згідно з святковою афішею до ювілею.

До  цієї дати також приурочені гастролі театру містами України (Рівне, Житомир) з виставою «У.Б.Н.» Г. Тельнюк. У  Львові ж бенефіс Стригуна в ролі Зенона у цій виставі відбудеться 8 листопада о 17.00.

Загалом же, коли говорити про постать Федора Миколайовича у складі заньківчанської трупи – вона завжди була яскрава та багатогранна. Про це свідчить вже те, що впродовж 40 років (актор у театрі з 1965 року) Федір Стригун неперевершено виконав понад сотню ролей.

Йому  як режисеру належить сценічне втілення Євангелія в містерії В. Босовича «Ісус, син Бога живого», переосмислення творчості композитора Ярослава Барнича і його оперет «Шаріка» та «Гуцулка Ксеня». Напрочуд вдалою стала минулорічна постановка всесвітньо відомої оперети «Сільва» І. Кальмана. До цього театрального сезону художній керівник готує прем’єру «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, яка безумовно стане ще одним доказом художньої довершеності та професійної гідності талановитого актора та режисера.

Згадаймо  і фільми, в яких знімався ювіляр. Серед них: «Пропала грамота», «І в звуках пам’ять відгукнеться…», «Запорожець за Дунаєм», «Дударики», «Камінна душа»…

Попереду  в митця безліч задумів, нових  планів та ідей для своєї трупи  та театру. Тому напередодні свята так хочеться йому побажати здоров’я, терпіння, снаги та невтомної творчої думки! Щоб захоплені глядацькі аплодисменти не вщухали після кожної його вистави, будь це прем’єра чи просто черговий вихід на сцену!

З уродинами Вас, шановний Федоре Миколайовичу!
Леся  Кічура
До  цієї знаменної дати приурочено чимало заходів. Насамперед Перший національний канал зніматиме фільм про ювіляра (його транслюватимуть на цьому каналі). Самі Заньківчани готують фільм-буклет, фотовиставку з акторськими та фільмовими ролями Ф. Стригуна. Крім цього у фойє театру буде маленька виставка портретів уродинника, авторами якої є студенти Державного коледжу декоративного та ужиткового мистецтва імені І. Труша.

З 24 жовтня по 8 листопада поціновувачі акторської гри та постановок Федора Стригуна зможуть переглянути його вистави на сцені театру, які відбуватимуться згідно з святковою афішею до ювілею.

До  цієї дати також приурочені гастролі театру містами України (Рівне, Житомир) з виставою «У.Б.Н.» Г. Тельнюк. У  Львові ж бенефіс Стригуна в ролі Зенона у цій виставі відбудеться 8 листопада о 17.00.

Загалом же, коли говорити про постать Федора Миколайовича у складі заньківчанської трупи – вона завжди була яскрава та багатогранна. Про це свідчить вже те, що впродовж 40 років (актор у театрі з 1965 року) Федір Стригун неперевершено виконав понад сотню ролей.

Йому  як режисеру належить сценічне втілення Євангелія в містерії В. Босовича «Ісус, син Бога живого», переосмислення творчості композитора Ярослава Барнича і його оперет «Шаріка» та «Гуцулка Ксеня». Напрочуд вдалою стала минулорічна постановка всесвітньо відомої оперети «Сільва» І. Кальмана. До цього театрального сезону художній керівник готує прем’єру «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, яка безумовно стане ще одним доказом художньої довершеності та професійної гідності талановитого актора та режисера.

Згадаймо  і фільми, в яких знімався ювіляр. Серед них: «Пропала грамота», «І в звуках пам’ять відгукнеться…», «Запорожець за Дунаєм», «Дударики», «Камінна душа»…

Попереду  в митця безліч задумів, нових  планів та ідей для своєї трупи  та театру. Тому напередодні свята так хочеться йому побажати здоров’я, терпіння, снаги та невтомної творчої думки! Щоб захоплені глядацькі аплодисменти не вщухали після кожної його вистави, будь це прем’єра чи просто черговий вихід на сцену!

З уродинами Вас, шановний Федоре Миколайовичу!
Леся  Кічура

Приїдуть на фестиваль і переможці попередньої “Драбини”: мім-дует “Next Step” з Рівного та луганський театр “Ага-Т”. З театральними експериментами Прибалтики і Балкан можна буде познайомитись відвідавши вистави вільнюського театру “Palepe” (Литва) і театру з Нового Саду “Pozorište mladih” (Сербія).
Драбина обіцяє бути емоційною та експресивною!

ЧЕТВЕР, 5 ЛИСТОПАДА

11.00
майстер-клас С. Федотова (Росія)
(Центр міської історії, вул. Богомольця, 6)

17.30
відкриття фестивалю
«РІЧАРД ПІСЛЯ РІЧАРДА» (за п’єсою Вільяма Шекспіра «Річард ІІІ»)
гість фестивалю Творча майстерня «Театр у кошику» (Львів)
(Перший український театр для дітей та юнацтва, вул. Гнатюка, 11)

19.00
«КАЛІКА З ІНІШМАНА» (за п’єсою Мартіна МакДонаха)
спеціальний гість фестивалю театр «У моста» (Перм, Росія)
(Перший український театр для дітей та юнацтва, вул. Гнатюка, 11)

П’ЯТНИЦЯ, 06 ЛИСТОПАДА

14.00
презентація театрального журналу «Коза» (книгарня «Є», просп. Свободи, 7)

16.00
«ЧЕРЕП З КОННЕМАРИ» (за п’єсою Мартіна МакДонаха)
спеціальний гість фестивалю театр «У моста» (Перм, Росія)
(Перший український театр для дітей та юнацтва, вул. Гнатюка, 11)

20.00
«КРАСУНЯ З ЛІНЕНА» (за п’єсою Мартіна МакДонаха)
спеціальний гість фестивалю театр «У моста» (Перм, Росія)
(Перший український театр для дітей та юнацтва, вул. Гнатюка, 11)

СУБОТА, 07 ЛИСТОПАДА

12.00
круглий стіл «Театральні фестивалі: погляд зсередини»
(книгарня «Є», просп. Свободи, 7)

14.00
літературні читання «Пожежна драбина» (клуб “Pozitiff”, вул. Зелена, 14)

16.30
«ПІДЖАК» (за оповіданням Рея Бредбері «Чудесний костюм кольору вершкового морозива»)
театр «Palepe» (Вільнюс, Литва)
(Перший український театр для дітей та юнацтва, вул. Гнатюка, 11)

18.00
«АNARCHY in the UKR» (за романом Сергія Жадана)
театр «Жуки» (Донецьк)
(Перший український театр для дітей та юнацтва, вул. Гнатюка, 11)

19.30
«Z KURY SYNY» (за п’єсою «Виглядки» Вадима Лєванова)
Театр «Krzywa Scena» (Старгард, Польща)
(Перший український театр для дітей та юнацтва, вул. Гнатюка, 11)

20.30
«АЛЕГОРІЯ» (за мотивами творів Миколи Гоголя)
театр «Pozorište mladih» (Новий Сад, Сербія)
(Перший український театр для дітей та юнацтва, вул. Гнатюка, 11)

НЕДІЛЯ, 08 ЛИСТОПАДА

11.00
круглий стіл «Сучасна драматургія. Діалог? з театром»
(Центр міської історії, вул. Богомольця, 6)

13.00
читка п’єси Сари Кейн «Підірвані» (Центр міської історії, вул. Богомольця, 6)

18.00
«ТА, ЩО СЛУХАЄ КРОКИ» (за п’єсою Ніколая Коляди «Дівчина моєї мрії» та Семюеля Беккета «Звук кроків»)
гість фестивалю Харківський державний академічний драматичний театр ім. Т.Шевченка
(Перший український театр для дітей та юнацтва, вул. Гнатюка, 11)

19.30
«ТЕХНІКА ДИХАННЯ В БЕЗПОВІТРЯНОМУ ПРОСТОРІ» (за п’єсою Наталії Мошиної)
театр «Ага-Т» (Луганськ)
(Перший український театр для дітей та юнацтва, вул. Гнатюка, 11)

20.30
«ЕПОС ХИЖАКА» (за оповіданням Леоніда Каганова)
переможці «Драбини-2008» мім-дует «Next Step» (Рівне), закриття фестивалю
(Перший український театр для дітей та юнацтва, вул. Гнатюка, 11)

Спеціальним гостем фестивалю буде пермський театр “У моста” (Росія), який продемонструє львівській публіці трилогію культового ірландського драматурга Мартіна МакДонаха. Візитною карткою Львова стане відома широкому колу поціновувачів Творча майстерня “Театр у кошику”, яка відкриє фестиваль постановкою “Річард після Річарда”. Справжньою родзинкою останнього дня фестивалю стане вистава гостя фестивалю  Харківського державного академічного драматичного театру ім. Т.Шевченка “Та, що слухає кроки”.

Приїдуть на фестиваль і переможці попередньої “Драбини”: мім-дует “Next Step” з Рівного та луганський театр “Ага-Т”. З театральними експериментами Прибалтики і Балкан можна буде познайомитись відвідавши вистави вільнюського театру “Palepe” (Литва) і театру з Нового Саду “Pozorište mladih” (Сербія).
Драбина обіцяє бути емоційною та експресивною!

Цьогорічний фестиваль пройде під знаком сучасної драматургії. А  це означає, що Вас чекають шокуючі постановки, виступи знакових театрів, різноманітність жанрів протягом чотирьох фестивальних днів.
До участі у цьогорічному фестивалі зголосилося 45 театрів, які репрезентують всі регіони України, а також Чехію, Росію, Болгарію, Польщу, Туреччину, Литву, Білорусь, Сербію.

Тільки в межах “Драбини” пермський театр “У моста” (Росія) продемонструє аж три постановки скандально відомого й винятково популярного ірландського драматурга Мартіна МакДонаха, серед яких прем’єра в Україні вистави “Каліка з Інішмана”. Львів репрезентуватиме знаковий театр “У кошику”. Новаторські експерименти очікуються від ще одного гостя фестивалю Харківського державного академічного театру імені Т.Шевченка, який виступить з виставою “Та, що слухає кроки”.

Цьогорічна “Драбина” – це естетичне дійство для людей з міцними нервами і добрим смаком.

Програма:

17 вересня
16:00 – Презентація експозиції «Пространство Боровського».
19:00 – ВІДКРИТТЯ ФЕСТИВАЛЮ. Спектакль Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки “Дон Кихот.1938 рік” по М.Булгакову і Сервантесу.

18 вересня
19:00 – Спектакль Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки “Наполеон і корсіканка” І.Губача.

19 вересня
19:00 – Спектакль Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки “Глузливе моё щастя” Л.Малюгина.

21 вересня
17:00 – Прес-конференція Л.Додіна.

22 вересня
19:00 – Спектакль Санкт-петербурзького академічного Малого драматичного театра-театра Европи “Дядько Ваня” А.Чехова.

23 вересня
16:00 – Засідання «круглого стола».

24 вересня
16:00 – Творча зустріч з Л.Додіним.
19:00 – Спектакль Санкт-петербурзького академічного Малого драматичного театра-театра Европи “Король Лір” В.Шекспіра.

25 вересня
19:00 – Спектакль Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки і Російського драматичного театру ім. Л.Варпаховського (Монреаль, Канада) “Дядечків сон” по Ф.Достоєвському.

26 вересня
19:00 – Спектакль Національного академічного театру російської драми ним. Лесі Українки і Російського драматичного театру ім. Л.Варпаховського (Монреаль, Канада) “Бабине літо” А.Менчелла.

27 вересня
19:00 – Спектакль Національного академічного театру російської драми ім. Лесі Українки “Дерева вмирають стоячи” А.Касони.

ЗАКРИТТЯ ФЕСТИВАЛЮ

РЕПЕРТУАР НА ЖОВТЕНЬ 2009р.

У приміщенні  Культурного центру видавництва «Смолоскип»,
вул. Межигірська 21,
М «Контрактова площа»

03.10 (сб) - Г. Баріллі «Він подзвонить ще…»     феміністична комедія за п’єсою «Медовий місяць»

Вхід 10 грн.
Початок вистави о 15-00

09.10 (пт) – Прем’єра!  Н. Неждана
«Самогубство самоти»
Трагіфарс на 13 сходинок, одну паузу і одне падіння

Вхід 10грн
Початок вистави о 19-00

10.10 (сб) - Прем’єра!  Юкіо Місіма
“Маска для розбитого дзеркала”
hard love story (за мотивами п’єси “Віяло як запорука кохання”)

Вхід 10 грн.
Початок вистави 0 15-00

16.10 (пт)- Прем’єра!  Н. Неждана
«Самогубство самоти»
Трагіфарс на 13 сходинок, одну паузу і одне падіння

Вхід 10 грн.
Початок вистави 0 19-00

17.10(сб) -  Н. Неждана «Той, що відчиняє двері» Чорна комедія для театру національної трагедії

Вхід 10 грн.
Початок вистави 0 15-00

23.10 (пт) – О.Вітер  «Станція або розклад бажань на  завтра»театральна пастка на дві дії без антракту

Вхід 10грн.
Початок вистави о 19-00

24.10 (сб) – Н.Неждана «Одинадцята заповідь  або ніч  блазнів» Мелодрамофарс

Вхід 10грн.
Початок вистави о 15-00

30.10 (пт) - Г. Баріллі «Він подзвонить ще…»     феміністична комедія за п’єсою «Медовий місяць»

Вхід 10 грн.
Початок вистави 0 19-00

31.10 (сб) – Прем’єра!  Юкіо Місіма
“Маска для розбитого дзеркала”
hard love story (за мотивами п’єси “Віяло як запорука кохання”)

Вхід 10грн
Початок вистави о 15-00

У приміщенні  музею «Київська фортеця»
Госпітальна 24-а
М «Палац спорту», «Кловська»

18.10 (нд) та 25.10 (нд) –

В. Гомбрович «Івонна – принцеса  Бургундська»
(трагіфарс).

Вхід 20грн
Початок вистави о 15-00

Тел. для довідок:
(044) 230 25 09, (044) 425 23 93, 8 066 299 6163

www.teatr-mist.org.ua