Танцювальний супровід забезпечать «Три мушкетери» Артем Гордєєв, Сергій Змійок та Роман Дмитрик, а також театр танцю «Мадрін». Ведучим гранд-шоу «Міс Львів 2010» стане лідер гурту «Скрябін» Кузьма (Андрій Кузьменко).

«Це швидше не робота, а саме задоволення! – задоволено усміхається Vladislav Левицький. – Крім цього, з деякими з дівчат я знайомий особисто, ще з кимсь – доволі близько. Тож цього разу матиму нагоду подивитися на них здалека – оцінити зі сторони, так би мовити…»

Нагадаємо, серед найближчих планів Левицького також – спільний виступ із електронним проектом «Bald Brothers» на сенсаційному концерті АТВ у Львові (15 травня 2010, ВТЦ «Lemberg»).

Родзинкою фестивалю стане також фінал конкурсу «Ой не ріж косу, бо хорошая», де українські красуні зможуть помірятися своєю гордістю – довгою косою. Конкурс проводиться спільно із газетою «Високий Замок».

Усі розваги супроводжуватиме концерт середньовічних гуртів на головній сцені. Серед учасників – відомі українські та закордонні гурти, які виконують середньовічну музику. Хедлайнери Фестивалю – київський колектив «Йогурт», харківський «Spiritual Seasons» та львівський «Kings & Beggars». Планується також приїзд віп-гостей, імена яких організатори фестивалю поки що тримають в таємниці.

Протягом двох днів у Шевченківському гаю відбуватиметься справжнє середньовічне дійство. Музей-заповідник перетвориться на середньовічне місто XIII-XVI століть із тогочасним побутом та культурою.

Сам Шевченківський Гай розділять на умовні тематичні майданчики і біля кожного дерев’яного будиночка Музею на відвідувачів чекатиме нова середньовічна розвага. А це десятки різноманітних майстер-класів справжніх професіоналів своєї справи: гончарства, ковальства, стрільби зі справжнього англійського лука, середньовічних танців тощо.

Охочі відчути себе героями тої епохи зможуть приміряти середньовічні костюми. У середньовічній таверні пригощатимуть наїдками за старовинними рецептами, а на стилізованому ярмарку продаватимуть свої вироби майстри різноманітних ремесел.

Кульмінацією свята стане «новинка цьогорічного фестивалю» – кінні двобої лицарів, переможець яких обиратиме Королеву фестивалю.

Міжнародний Фестиваль «Львів стародавній» пройде у Львові уже другий раз. Вперше свято відбулось у 2006 році, і було приурочене до 750-річчя Львова. Тоді у Фестивалі взяли участь представники більше ніж п’яти країн світу, зокрема відомі ансамблі «Літуус» (Мінськ), «Musica Radicum», білоруський гурт «Тестамент». Організатори дійства обіцяють – другий фестиваль буде ще більш видовищним.

Підготовка до Фестивалю стартувала із прийому заявок на участь від Клубів історичної реконструкції та ремісників. Також довгокосі дівчата можуть надсилати свої заявки для участі у конкурсі «Ой не ріж косу, бо хорошая», який вже розпочався у «Високому Замку». Найоригінальніші історії учасників публікуються у виданні, а переможницю Ви побачите у перший день Фестивалю.

Концерт відбудеться в рамках туру, присвяченому участі „Гапочки” у фіналі фестивалю „The Global Battle Of the Bands”, що відбудеться в квітні у Лондоні.

Кожна з 44-ох країн-учасниць „GBOB” проводить національні відбори, переможці яких боротимуться в Лондоні на всесвітньому фіналі за приз у 100 000 доларів та звання „Найкращий молодий гурт світу”.

Вхід 30грн.
Інформація та замовлення столиків: 050 430 07 52

ДОВІДКА:

«ГАПОЧКА» – це нове ім’я, яке вустами музичних критиків вимовляється з захопленням. Ім’я, ідеально сформоване з народження та успішне з першого кроку. Ім’я свіже, молоде, енергійне та прогресивне.

Можливо, ваш переглядач не підтримує формату цього зображення. Гурт утворився у 2007 році, коли вокалістка – Катя Гапочка, приїхавши з Хмельницька навчатись до київської консерваторії вирішила зібрати свій гурт.

За два роки „Гапочка” встигла виступити чи не на всіх відомих українських фестивалях та конкурсах («Славське Рок» , «Тарас Бульба» (II премія), «Рок-Січ», «День Незалежності з Махном» та ін.)

Мета заходу – зібрати кошти на створення Центру дитячої ендоскопічної хірургії та хірургії новонароджених на базі львівського „Охматдиту”.На створення цього Центру необхідно зібрати 340 тис. грн. – Ці кошти будуть потрачені на ремонт приміщення та закупівлю інструментарію, адже один інструмент коштує 2 000 грн. Щороку зростає потреба у проведенні ендоскопічних операцій, особливо у новонароджених діток. У 2006 році було зроблено 20-25 операцій, а в 2009 – уже 157

Навідміну від наших звичних зустрічей, які проходять у все ж діалогічному стилі, ця – суцільних монолог Лишеги, де модератор, насправді, й не був потрібен. Зразу застерігаємо, що слухати його непросто, а ще складніше розуміти. Однак знаходяться знавці, які настирно рекомендують Лишегу не просто слухати, а дослухатися – мовляв, по тезах, які він висловлює, можна написати як мінімум дисертацію, а то й дві… А тези цього разу були на такі теми:
- стиль одягу Антонича;
- сумнівне лемківське походження Антонича;
- молодий Антонич проти старого Чубая;
- про те, як львівський музей Олеки Кульчицької може посприяти в пізнанні Антонича;
- про відмінність мови Франка і Антонича;
- ще раз про лемківство Антонича;
- про Антонича і Леопольда Левицького.

джерело: Кабі.net

Народний артист України Федір Стригун переніс свій бенефіс, присвячений 70-літньому ювілею, на кінець листопада. У зв’язку з нинішньою
соціально-епідеміологічною ситуацією у місті, та й у країні. А напередодні президент Віктор Ющенко підписав указ про нагородження керманича заньківчан орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня — за визначний внесок у розвиток українського театрального мистецтва. Справді, з театром пов’язане майже все життя Стригуна. У його доробку — понад 100 сценічних образів, 16 кіноробіт. Як режисер створив 30 вистав. Про свій ювілей Федір Миколайович говорить дуже стримано.

— Я цей день узагалі стараюся якось оминути, бо це задушний день. І тепер відкладаємо — через епідемію. Може, в цьому є якась закономірність?

— А яка, власне, може бути в цьому закономірність?

— Знаєте, мені здається, що ми чомусь завжди до всього не готові — до епідемій, до жнив і навіть… до щастя.

Мабуть, ми тому й бідні, бо дурні, а дурні — бо бідні? І нема на те ради. Тому я зараз і ставлю «Сватання на Гончарівці». Дуже багато cтецьків у нас з’явилося в соціумі — куди не поглянь, скрізь свій Стецько!

— Чи були у вашому житті події, які ви можете назвати визначальними для життя та кар’єри?

— Були. Перша — вступ до театрального інституту. А вступав я двічі. Дуже вдячний своєму професорові Володимирові Олександровичу Неллі, який визнав мене, сільського 17-річного хлопця, перспективним і взяв до себе в науку. Він побачив, розгледів, яким я буду через 10 і 20 років. І актором, і режисером я став завдяки Володимирові Олександровичу.

Він казав: «Ви будете ставити вистави, бо у вас це є в природі».

Другою визначальною для мене подією стало те, що я прийшов саме в театр імені Заньковецької. Третя — коли знайшов у собі мужність — а на це справді треба було зважитися — взяти на себе художнє керування театром Заньковецької. Це також був дуже різкий поворот у моєму житті.

І, звісно, багато важить те, що я театрів часто не міняв: у моєму житті були тільки запорізький і львівський.

— Ви, взагалі, фаталіст?

— Ні. Все своє життя покладався тільки на свою працю, свій розум, терпіння та любов, і ні на що інше.

— Чи можете назвати людей, котрі мали на вас вплив? І взагалі, чи були такі люди?

— Неллі. А ще — Ізабелла Соломонівна Радовська, викладач історії російської літератури у театральному інституті, і Олександр Зінов’євич Крижевський, який читав у нас сценічну мову, старший викладач Микола Федорович Писар і викладач історії української літератури Лука Григорович Сокирко.

Але найбільший вплив на мене мала і має Таїсія Йосипівна Литвиненко — і як актриса, і як дружина. Вона завжди берегла мене — і від дурниць усіляких теж.

Багато взяв я від режисера театру Заньковецької Олекси Миколайовича Ріпка, який мене формував, і від головного художника нашого театру Мирона Володимировича Кипріяна. Він талановита людина, в якої, крім театру, більше нічого в житті немає, — як і в мене. Добре й легко було мені з Іваном Миколайчуком: тут можна говорити про взаємовплив, але багато речей саме в дружбі з ним стали підтвердженням тих речей, у яких я, може, навіть сумнівався. Ото й усе.

— Є роль, яку мріяли зіграти, але з якихось причин не зіграли?

— Знаєте, все життя мріяв зіграти Гамлета. Але втілив цей задум як режисер із власним сином Назаром. Мені ця вистава подобалася, сильна вийшла вистава. На жаль, часи тоді були такі, що Назар мусив піти з театру… Я дуже задоволений, що поставив Гамлета, і ще мрію до нього повернутися. Можливо, звернуся й до «Ромео і Джульєтти». Адже ці п’єси завжди сучасні й потрібні — і не тільки молоді.

— Кількома словами, Федоре Миколайовичу, про драматичні сторінки доль ваших батьків…

— Драматичні сторінки були, радше, у долях моїх дідів, бо одного діда, Олексу, розстріляли в березні 1938 року. А дізнався я про це недавно, коли списки відкрили. Маминого ж батька, Ларіона, розстріляли 1942-го — німці. Оце було драматично. А для тата й мами… Вони так любили й шанували одне одного, жили одне для одного, що я до їхніх останніх днів не міг надивуватися, як вони, попри все незлагоди в житті та побуті, тримали одне одного. Вони завжди були для мене взірцем мужності, вірності, правди.

Батько помер у мене на руках. Я був із ним в останню його хвилину і бачив його останній подих. Жалкую, що не був із мамою у хвилину її смерті. Саме прем’єра в нас у театрі наспіла. Не встиг, і дуже жалкую.

З другого боку, в цьому теж є якийсь дарунок долі, бо про батька я все до кінця знаю, а про маму… Інколи мені здається, що мама живе до цього дня, бо я не бачив, як вона помирала.

— Що найбільше цінуєте в жінці?

— Самопожертву. Коли жінка жертовно ставиться до дітей і чоловіка. Жінка завжди ризикує собою і завжди є на межі життя і смерті, тому що вона дає життя. Завжди в жінках ціную глибоку любов. Мені здається, що чоловіки на таку глибоку любов не здатні. Жінки — чуттєвіші, сердечніші, саме завдяки розуму серця вони — натури глибші. А розум серця я ціную більше, ніж раціональний розум.

— Як би ви продовжили фразу «Театр для мене — це…»

— Як у Карпенка-Карого: «Сцена — мій кумир, театр — священний храм». Тільки так. До театру ставлюся як до релігії. Вважаю, що в театрі є сповідь, очищення, пізнання життя, розуміння життя, ставлення до життя, спрямування свого життя. Я ставлюся до театру не як до «искусства» — в сенсі «искусственного», тобто штучного, а як до життя. Хоча чудово розумію, що в театрі все моделюється. І мені дуже близька фраза Шекспіра «Світ — театр», і пушкінська «Над вымыслом слезами обольюсь».

— Чи доводилося вам колись заздрити іншій творчій людині? І якщо доводилося, то в чому та заздрість виявлялася?

— Нікому ніколи не заздрив. Талант завжди викликав у мене подив, бо я дуже люблю талановитих людей. І якось так у моєму житті склалося, що вмів відділити себе від них. Я бачив талановитіших, але не у всьому.

Може, найбільша моя помилка полягає в тому, що я себе недооцінював? Дуже недооцінював. Мені здавалося, що я менше розумію, менше можу… Мені чужа така риса як нахабство, натомість у мене були дуже розвинені самоаналіз, самокритичність, що мене завжди сильно стримувало. Може, з одного боку, це й добре. Але, з другого боку, я тепер розумію, що, напевно, міг би більше зробити, якби був зухваліший… У цьому велику роль зіграли мої витоки — я починав із самих низів. Маю на увазі і своє походження, і місце народження. Я тільки тепер розумію, що свого часу міг би більше зробити в кіно.

Міг би зайнятися й кінорежисурою, бо дуже люблю цей жанр. І, може, міг би досягти в цій сфері успіху.

Заздрощів ніколи не відчував, міг тільки радіти й дивуватися. Міг порівнювати, аналізувати й знаходити своє місце в ієрархії талантів — і не тільки, припустімо, московських, а й українських.

Бачив їхні вади, але бачив і позитивні риси. Я завжди знав, що мені з цього переліку треба, а що — не підходить, зайве.

Моя природа — театр.

Люблю живе слово, живий зв’язок із глядачем.

Люблю діалог із глядачем, люблю живе мистецтво. Люблю незафіксоване. Може, саме в цьому причина моєї відданості театру, бо він, як жодне інше мистецтво, не зафіксований і дуже швидкоплинний.

Можна грати одну й ту саму виставу 500 разів, і всі вони будуть різні. Починаєш виставу — і відчуваєш, що в тобі народжується щось таке, чого ти ще не переживав. Дивуєшся й думаєш: «Боже! А звідки це?» Це і є «натхнення», про яке ми всі говоримо, але мало коли його відчуваємо.

— Якби зараз перед вами постало завдання сформувати умовну трупу з ідеальних акторів, хто б увійшов до першої п’ятірки?

— Я знаю цих акторів, міг би їх назвати, але хочу уникнути образ, бо «того назвав, а того не назвав»… Узагалі, мені колись хорошу фразу сказав Доміан Іванович Козачковський: «Театр складається з п’яти «Т»: театр, талант, такт, темперамент, труд. І ще є шосте «Т» — терпіння». Так, перші п’ять «Т» — дуже важливі, але найважливіше все ж таки терпіння. Терпіння до інших, терпіння до себе. Терпіння — це завжди бути готовим, але не за рахунок інших. Мене вчили, що в театрі найстрашніше — це коли актор іде по трупах. Ні, так далеко не зайдеш. На чужому горі успіху собі не побудуєш. Ніколи!

…Одного разу мені випало півдня аналізувати своє життя. Причому сидів на тому ж самому місці, де сидів тоді, коли вперше потрапив до Києва. Світало, робити було нічого, дошкуляв холод, ось я й присів на сонечку. А тепер прийшов на те ж саме місце через 50 років. Просидів годин, напевно, з п’ять і знову проаналізував усе своє життя і виявилося – мені ні за що не було соромно. Не можу докорити собі за нечесний вчинок, бо прийшов до людей із відкритим і чистим серцем. Моя перша емоція і перша відповідь на життя — подив: «не може бути!».

Цей подив мені дуже допомагав. Ніколи не любив «спорту» в мистецтві. Колись, ще у школі, бігав стометрівку і завжди прибігав першим. Одного разу біг, і щось мене ніби штовхнуло — озирнувся, щоб подивитися, хто біжить за мною… А коли побачив очі тих, хто біг за мною, — зійшов з дистанції й розсміявся: «Навіщо?» Відтоді перестав займатися спортом. Узагалі не визнаю змагань — і в мистецтві зокрема.

автор: Тетяна КОСАРЄВА (Львів)
джерело: Дзеркало тижня

Як повідомили  організатори виставки, експозиція з 81 картини, яку привезуть до України, подорожує по всьому світові понад 20 років. Це відомі китайські живописці і молоді автори: Гуан Лян, Ліїн Фенмянь, Чен Шифа, Дін Ліжень, Чжу Чженьген, Хань Юй, Чжоу Цзінсінь, Шень Ху, Чжан Гуймінь, Не Ганьінь.

Після Києва “Пекінську оперу” покажуть у Львові та Дніпропетровську: з 5 грудня по 5 січня колекція буде виставлена у Львівському палаці мистецтв, з 14 січня по 11 лютого 2010 року – в Дніпропетровському історичному музеї.

Цей проект є частиною культурного обміну між Україною та Китаєм. З боку України в червні 2010 року в Національному музеї Лю Хайсу країну представлятиме всесвітньо відомий проект Миколи Журавля “Пасіка”.

«Ураховуючи значення діяльності Львівської галереї мистецтв як одного з провідних музеїв України, високий професіоналізм його працівників у справі збереження, вивчення, популяризації та використання об`єктів культурної спадщини, а також з метою дальшого розвитку музею постановляю надати Львівській галереї мистецтв статус національної і надалі іменувати її – Львівська національна галерея мистецтв», – йдеться в указі президента.

«Ураховуючи значення діяльності Львівської галереї мистецтв як одного з провідних музеїв України, високий професіоналізм його працівників у справі збереження, вивчення, популяризації та використання об`єктів культурної спадщини, а також з метою дальшого розвитку музею постановляю надати Львівській галереї мистецтв статус національної і надалі іменувати її – Львівська національна галерея мистецтв», – йдеться в указі президента.

Десять  днів транскордонний джазовий марафон  поєднуватиме українські і польські міста Львів, Перемишль, Люблін, Санок, Тернопіль, Севастополь, Луцьк та Київ.

На  фестивалі виступлять понад двадцять джазових проектів, у яких грає близько сотні музикантів із 9 країн світу (США, Німеччина, Данія, Великобританія, Нідерланди, Франція, Росія, Білорусія, Польща та Україна).

4 грудня, п’ятниця

театр ім. Марії Заньковецької, 20:00

«BORDERLAND.Mariana Sadovska & Band» (Україна-Німеччина)

5 грудня, субота

театр ім. Марії Заньковецької, 19:00

«New Bone» (Польща)
«Shockolad+PL» у супроводі оркестру «Leopolis» (Україна-Польща)

6 грудня, неділя

Львівська Філармонія, 19:00

«Jagodzinski Trio» (Польща)
«Avtokar: Sanders- Trzaska- Zimpel- Тоkar » (Великобританія-Польща-Україна)

7 грудня, понеділок

jazz-club «Kvartyra №35» , 20:00

«Ad Libitum» (Україна)
jam-session: Gnydyn, Lytvynyk, Dambrovski, Vynnycka, Borisov, Bituckih, Gaydar…

8 грудня, вівторок

jazz-club «Kvartyra №35» , 20:00

«BEZ SPOGADIV» (Нідерланди-Канада-Україна)
jam-session: Тоkar, Doneda,Trzaska, Zimpel, Nakatani, Blondi, Yaremchuk, Sanders…

9 грудня, середа

Львівська Філармонія, 19:00

«Happy55»  (Росія)
«GURZUF» (Білорусія)

10 грудня, четвер

театр ім. Марії Заньковецької, 19:00

«Doneda-Yaremchuk-Blondi-Nakatani» (Україна- Франція- Японія)
«Dzyga Jazz Quartet» (Україна)

11 грудня, п’ятниця

театр ім. Марії Заньковецької, 19:00

«EMPE-3» (Польща)
«Contemporary noise sextet» (Польща)

12 грудня, субота

Львівська Філармонія, 19:00

«Thuillier trio» (Франція)
«Auguscik-Kinior-Makaruk Trio» (США-Польща)

13 грудня, неділя

Львівська Філармонія, 19:00

«OFF-QUAR-TET»  (Данія-Польща)
Ігор  Закус & «Z-Band» (Україна)

Десять  днів транскордонний джазовий марафон  поєднуватиме українські і польські міста Львів, Перемишль, Люблін, Санок, Тернопіль, Севастополь, Луцьк та Київ.

На  фестивалі виступлять понад двадцять джазових проектів, у яких грає близько сотні музикантів із 9 країн світу (США, Німеччина, Данія, Великобританія, Нідерланди, Франція, Росія, Білорусія, Польща та Україна).

4 грудня, п’ятниця

театр ім. Марії Заньковецької, 20:00

«BORDERLAND.Mariana Sadovska & Band» (Україна-Німеччина)

5 грудня, субота

театр ім. Марії Заньковецької, 19:00

«New Bone» (Польща)
«Shockolad+PL» у супроводі оркестру «Leopolis» (Україна-Польща)

6 грудня, неділя

Львівська Філармонія, 19:00

«Jagodzinski Trio» (Польща)
«Avtokar: Sanders- Trzaska- Zimpel- Тоkar » (Великобританія-Польща-Україна)

7 грудня, понеділок

jazz-club «Kvartyra №35» , 20:00

«Ad Libitum» (Україна)
jam-session: Gnydyn, Lytvynyk, Dambrovski, Vynnycka, Borisov, Bituckih, Gaydar…

8 грудня, вівторок

jazz-club «Kvartyra №35» , 20:00

«BEZ SPOGADIV» (Нідерланди-Канада-Україна)
jam-session: Тоkar, Doneda,Trzaska, Zimpel, Nakatani, Blondi, Yaremchuk, Sanders…

9 грудня, середа

Львівська Філармонія, 19:00

«Happy55»  (Росія)
«GURZUF» (Білорусія)

10 грудня, четвер

театр ім. Марії Заньковецької, 19:00

«Doneda-Yaremchuk-Blondi-Nakatani» (Україна- Франція- Японія)
«Dzyga Jazz Quartet» (Україна)

11 грудня, п’ятниця

театр ім. Марії Заньковецької, 19:00

«EMPE-3» (Польща)
«Contemporary noise sextet» (Польща)

12 грудня, субота

Львівська Філармонія, 19:00

«Thuillier trio» (Франція)
«Auguscik-Kinior-Makaruk Trio» (США-Польща)

13 грудня, неділя

Львівська Філармонія, 19:00

«OFF-QUAR-TET»  (Данія-Польща)
Ігор  Закус & «Z-Band» (Україна)